Етмоїдит буває:

Гострий:

• За характером запального процесу — катаральний, ексудативний, гнійний;
• За збудником — вірусний, бактеріальний, грибковий;
• За локалізацією патологічного процесу — етмоїдит передньо-середньої групи та етмоїдит задньої групи клітин решітчастої кістки;
• За характером перебігу процесу — неускладнений (до процесу не залучаються розташовані поруч органи та структури), ускладнений (запальне ураження очниці, м’яких тканин обличчя, внутрішньочерепні ускладнення).

Хронічний:

• За характером патологічного процесу — алергічний, поліпозний, гнійний;
• За локалізацією патологічного процесу — ураження передньої або задньої групи клітин решітчастої кістки;
• За первинністю патологічного процесу — первинний (захворювання розвинулося внаслідок патологічного процесу безпосередньо в пазусі) і вторинний, тобто запалення виникає через проблеми зі здоров’ям загального характеру (наприклад, синусити на тлі аутоімунних процесів, захворювань крові).
• Етмоїдит може траплятися як у дітей, так і у дорослих. Симптоми захворювання схожі та не залежать від віку пацієнта. Варто зазначити, що у дітей частіше трапляються гострі форми захворювання, для дорослого населення більш характерні хронічні захворювання.

Захворювання порожнини носа та його приносових пазух досить схожі між собою (закладеність носа, виділення слизу з носа тощо), і не завжди можна зрозуміти, які саме ознаки вказуватимуть на те, що у цього пацієнта саме етмоїдит.

Найбільш характерні ознаки етмоїдиту:

• відчуття розпирання та біль у порожнині носа, переніссі, у ділянці між очима;
• болісні відчуття у внутрішній частині ока, почервоніння та набряклість цієї ділянки;
• обмеження рухливості очей або біль під час руху очей у бік перенісся;
• посилення больових відчуттів у нічний час;
• прийом протизапальних і знеболювальних препаратів не дає повного усунення больових відчуттів.

Менш показові симптоми, але такі, що часто супроводжують етмоїдит:

• закладеність носа;
• наявність виділень із порожнини носа або відчуття стікання виділень по задній стінці глотки;
• зниження нюху, аж до його відсутності (аносмія);
• головний біль;
• загальна слабкість, нездужання, дратівливість;
• підвищена температура тіла.

Основний і найпоширеніший шлях виникнення етмоїдиту — риногенний (такий, що виник унаслідок запального процесу в порожнині носа).

При гострому риніті (запаленні слизової оболонки порожнини носа) виникає набряк слизової оболонки порожнини носа та внутрішньоносових структур, що своєю чергою призводить до порушення відтоку слизу з порожнини клітин решітчастого лабіринту та порушення повноцінної аерації (циркуляції повітря). Ці обставини створюють умови для виникнення запального процесу в клітинах решітчастої кістки.

Такий самий механізм розвитку захворювання характерний і для хронічних етмоїдитів — поступове погіршення вентиляції клітин решітчастого лабіринту, недостатня евакуація слизу з пазухи створюють умови для розвитку не такого помітного, як при гострому процесі, але не менш неприємного хворобливого стану.

Ще один варіант розвитку етмоїдиту — гематогенний (такий, що поширюється з током крові). Цей варіант трапляється рідше, але його варто враховувати під час діагностики — не завжди етмоїдиту передує риніт або ГРВІ.

Варто також відзначити травматичний шлях розвитку запального процесу клітин решітчастого лабіринту, у тому числі після хірургічних втручань у порожнині носа, приносових пазухах, офтальмологічних і пластичних операцій.

Безумовно, обстеження пацієнта починається з детального опитування та фізикального огляду отоларингологом, що дасть лікарю можливість визначитися з подальшою тактикою обстеження та лікування пацієнта.

За наявності значного різноманіття діагностичних методів найбільш достовірними все ж є:

• КТ-дослідження порожнини носа та приносових пазух;
• ендоскопічне дослідження порожнини носа.

Інші наявні на сьогодні методи додаткових досліджень — рентгенографія приносових пазух, УЗ-дослідження ППН, діафаноскопія тощо — не дають достатнього обсягу інформації для достовірного встановлення діагнозу.

У низці випадків навіть КТ- та ендоскопічне дослідження не вирішують поставлених діагностичних завдань, і можливе проведення діагностичної ендоскопічної етмоїдотомії (хірургічного втручання на клітинах решітчастого лабіринту за допомогою ендоскопічної техніки), що дає хорошу можливість для візуалізації патологічного процесу в пазусі, проведення лікувальних маніпуляцій і взяття вмісту пазухи на гістологічне дослідження (за необхідності).

Тактику лікування етмоїдиту визначатимуть, насамперед, такі фактори:

• Загальне самопочуття пацієнта та тяжкість перебігу захворювання;
• Наявність місцевих і загальних ускладнень;
• Локалізація та поширеність патологічного процесу;
• Характер перебігу захворювання (гострий або хронічний);
• Тривалість процесу;
• Ефективність попередніх курсів терапії.

Зазначимо основні засоби для лікування гострого етмоїдиту:

1. Сольові промивання порожнини носа;
2. Судинозвужувальні краплі;
3. Топічні кортикостероїди;
4. Системні антибактеріальні засоби (за наявності показань до їх застосування);
5. Препарати симптоматичної терапії — жарознижувальні, муколітики, антигістамінні та ін., які також призначаються за показаннями;
6. Можливе також застосування промивань приносових пазух методом переміщення рідини (у народі «зозуля») — але відповідно до рекомендацій лікаря та під його контролем (спроби провести цю маніпуляцію самостійно вдома нерідко призводять до небажаної травматизації пацієнта).

Основні методи лікування хронічного етмоїдиту:

• Медикаментозні — сольові промивання порожнини носа, топічні кортикостероїди, за показаннями — антигістамінні, протизапальні препарати;
• Хірургічні — етмоїдотомія (обсяг втручання залежить від вогнища ураження та поширеності процесу), яка може бути класичною або ендоскопічною (з використанням спеціальної техніки). У наші дні частіше вдаються до ендоскопічної методики.

Як уже було сказано раніше, основні симптоми та ознаки етмоїдиту у дітей досить схожі з проявами цього ж захворювання у дорослих.

Через незрілість імунної системи та анатомічні особливості будови черепа (а також незрілість цих структур) у дітей раннього віку частіше можуть траплятися ускладнені форми гострого етмоїдиту, для яких характерне досить стрімке погіршення клінічної картини.

Тому при виявленні таких симптомів, як набряк повік та/або м’яких тканин обличчя, обмеження рухливості очей, значне погіршення загального стану дитини на тлі закладеності носа та слизових виділень із нього, варто негайно звернутися по допомогу до ЛОР-спеціаліста. Чим раніше виявляється проблема — тим легше її вирішити з меншими витратами сил, часу та ресурсів.