FESS розшифровується як Functional Endoscopic Sinus Surgery — функціональна ендоскопічна хірургія навколоносових пазух. Термін «функціональна» означає, що мета втручання полягає не лише у видаленні патологічно змінених тканин, а й у збереженні нормальних структур та відновленні природної роботи пазух там, де це можливо.

Доступ виконують ендоскопічно через природні носові ходи, без зовнішнього хірургічного доступу. Під візуальним контролем хірург працює в необхідній анатомічній ділянці, усуває зміни, які заважають нормальній вентиляції пазух і відтоку їх вмісту, а за потреби розширює природні співустя.

Обсяг такої операції залежить від конкретної ситуації. В одного пацієнта втручання може обмежуватися однією пазухою або окремою анатомічною зоною, в іншого — охоплювати кілька ділянок. Завдання хірурга при цьому — виконати лише той обсяг, який обґрунтований результатами обстеження та виявленими змінами.

Ендоскопічне хірургічне лікування розглядають не за самим фактом наявності гаймориту, фронтиту або іншого запального процесу, а за певних показань. Рішення залежить від характеру змін, вираженості симптомів, результатів обстеження та ефективності раніше проведеного лікування.

Операція може обговорюватися, наприклад, у таких ситуаціях:

• хронічні запальні процеси в навколоносових пазухах, якщо є хірургічні показання;
• відсутність достатнього ефекту від консервативного лікування, коли подальша тактика потребує хірургічного втручання;
• порушення природного дренажу пазух;
• наявність кісти, яку необхідно видалити;
• стороннє тіло в пазусі;
• стоматологічний або інший матеріал, що потрапив у порожнину пазухи;
• інші патологічні зміни, які неможливо усунути консервативно та які потребують хірургічної корекції.

Сам по собі діагноз синуситу не означає, що пацієнту обов’язково потрібна операція. Необхідність втручання визначається індивідуально після обстеження та оцінки конкретної клінічної ситуації.

У межах FESS можуть виконуватися різні ендоскопічні втручання. Їх назва залежить від того, з якою саме пазухою працює хірург і яке завдання необхідно вирішити. Це не окремі «варіанти FESS для вибору пацієнтом», а частини хірургічної тактики, яка визначається за результатами обстеження.

Ендоскопічна гайморотомія

Ендоскопічна гайморотомія — втручання на верхньощелепній, або гайморовій, пазусі. За потреби хірург може розширити її природне співустя, а також видалити патологічний вміст, кісту, стороннє тіло або стоматологічний матеріал.

Етмоїдотомія

Етмоїдотомія проводиться на клітинах решітчастого лабіринту. Під час операції хірург отримує доступ до необхідних ділянок і усуває патологічно змінені тканини в межах запланованого обсягу втручання.

Фронтотомія

Фронтотомія — ендоскопічне втручання на лобовій пазусі. Його виконують через носові ходи, коли потрібно хірургічно усунути зміни в цій ділянці або відновити шлях відтоку з пазухи.

Сфенотомія

Сфенотомія передбачає ендоскопічний доступ до клиноподібної пазухи. Втручання виконують лише за наявності відповідних показань і в тому обсязі, який необхідний конкретному пацієнту.

FESS не є однією стандартною операцією з однаковим набором дій для кожного пацієнта. Хірург визначає обсяг втручання залежно від того, де саме виявлені зміни та які з них потребують хірургічної корекції.

Під час планування враховують скарги пацієнта, дані ЛОР-огляду та ендоскопічної картини, а також результати КТ навколоносових пазух. Ці дані дають змогу визначити, які анатомічні ділянки необхідно включити в операцію.

В одному випадку втручання може обмежуватися однією пазухою, в іншому — охоплювати кілька ділянок у межах однієї операції. При цьому пазухи, в яких немає показань до хірургічного втручання, не повинні включатися в обсяг FESS лише тому, що проводиться ендоскопічна операція.

Такий підхід дає змогу планувати втручання відповідно до виявлених змін, а не виконувати однаковий обсяг хірургії всім пацієнтам.

Підготовка починається з консультації ЛОР-хірурга. Лікар уточнює скарги, тривалість захворювання, результати попереднього лікування та супутні стани, які можуть вплинути на планування втручання.

Важливу роль відіграє КТ навколоносових пазух: за знімками оцінюють локалізацію та характер змін, стан співусть і анатомічні особливості. За потреби дані КТ зіставляють із результатами огляду та ендоскопічного дослідження порожнини носа.

Перед операцією також проводиться передопераційне обстеження в обсязі, який необхідний конкретному пацієнту. Універсального списку аналізів для всіх випадків немає: він залежить від стану здоров’я, передбачуваного обсягу втручання та вимог до анестезії.

На консультації важливо повідомити лікарю про препарати, які приймаються, хронічні захворювання, алергічні реакції та попередні операції. За результатами обстеження пацієнт отримує індивідуальні рекомендації щодо підготовки до втручання.

Хід втручання залежить від заздалегідь визначеного обсягу операції, але загальна послідовність зазвичай виглядає так:

1. Підготовка пацієнта та анестезія. Перед початком втручання проводиться необхідна підготовка, після чого застосовується обраний варіант анестезії.
2. Введення ендоскопа. Хірург отримує доступ до операційної зони через носові ходи та контролює свої дії за допомогою ендоскопа.
3. Огляд необхідної ділянки. Після візуалізації потрібних анатомічних структур хірург переходить до запланованого етапу операції.
4. Виконання основного втручання. Залежно від показань робота може проводитися на одній або кількох пазухах.
5. Видалення патологічно змінених тканин або вмісту. За потреби видаляють кісту, стороннє тіло, патологічний вміст або інші зміни, які входять до запланованого обсягу операції.
6. Відновлення шляху відтоку. Якщо це передбачено хірургічним планом, природне співустя пазухи розширюють або відновлюють його прохідність.
7. Післяопераційне спостереження. Після завершення операції стан пацієнта контролюють відповідно до обсягу втручання та особливостей анестезії.

Тривалість операції заздалегідь не є однаковою для всіх пацієнтів: вона залежить від кількості анатомічних ділянок, характеру змін та обсягу хірургічної роботи.

Після операції слизовій оболонці потрібен час на загоєння. У перші дні можуть зберігатися закладеність носа, набряк, відчуття тиску або дискомфорту — вираженість цих проявів залежить від обсягу втручання та індивідуальної реакції організму.

Відновлення відбувається поступово та потребує спостереження ЛОР-лікаря. Контрольні огляди дають змогу оцінювати стан порожнини носа та пазух, динаміку загоєння і за потреби коригувати післяопераційний догляд.

За призначенням лікаря може знадобитися місцевий догляд за порожниною носа. Фізична активність, режим та інші обмеження також визначаються індивідуально з урахуванням проведеної операції та стану пацієнта.

Єдиного строку повного відновлення після FESS немає. Він залежить від обсягу хірургічного втручання, стану слизової, супутніх захворювань та особливостей загоєння.

FESS належить до хірургічних втручань, тому повністю виключити ризики неможливо. Їх характер і ймовірність залежать від обсягу операції, анатомічних особливостей пацієнта, вираженості патологічних змін і загального стану здоров’я.

До можливих небажаних явищ належать кровотеча, запальні ускладнення, більш тривале загоєння слизової та інші післяопераційні проблеми, що потребують спостереження лікаря.

До втручання ЛОР-хірург оцінює індивідуальні фактори ризику та пояснює, які обмеження й особливості післяопераційного періоду актуальні саме в конкретній ситуації. Це дає змогу заздалегідь розуміти можливий обсяг спостереження та відновлення після операції.

Рішення про хірургічне лікування приймається після очної оцінки стану пацієнта. На консультації ЛОР-хірург уточнює скарги, перебіг захворювання та результати попереднього лікування, а також вивчає наявні дані КТ та інших обстежень.

Завдання консультації — визначити, чи є показання до операції та який обсяг втручання може знадобитися. Лікар пояснює, які пазухи планується оперувати, які завдання необхідно вирішити під час втручання та чому обрано саме такий обсяг.

Також обговорюються підготовка до операції, варіант анестезії та особливості післяопераційного періоду. Після цього пацієнт отримує достатньо інформації, щоб прийняти рішення щодо подальшого хірургічного лікування.