Виділяють такі види фарингіту:

I — За причиною виникнення захворювання (етіологією):

Фарингіт інфекційної етіології:

• вірусний;
• банальний бактеріальний (переважно стрептококової етіології);
• грибковий (найчастіше гриби роду Candida);
• спричинений специфічними збудниками — кашлюк, склерома, сифіліс, туберкульоз.

Неінфекційний фарингіт:

• алергічний;
• травматичний;
• такий, що виник унаслідок впливу хімічних речовин або фізичних факторів.

II — За характером перебігу захворювання:

• гострий;
• хронічний.

III — За характером перебігу запального процесу слизової оболонки глотки:

• Катаральний;
• Серозний;
• Гнійний;
• Гранульозний;
• Гіпертрофічний;
• Атрофічний.

Найпоширенішими збудниками фарингіту є віруси (найчастіше аденовірусна інфекція, вірус грипу, парагрипу), бактерії (найпоширеніші збудники — це пневмококи, стрептококи та інші представники «банальної» флори), а також гриби роду Candida.

Однак збудниками інфекційного фарингіту також можуть бути представники специфічної (не «банальної») флори, такі як Bordetella pertussis (збудник кашлюку), Treponema pallidum (збудник сифілісу), Mycobacterium tuberculosis (збудник туберкульозу).

Також причинами розвитку фарингіту можуть бути:

• тютюнопаління;
• шкідливі умови виробництва;
• хронічні захворювання порожнини носа та приносових пазух, карієс та інші запальні захворювання порожнини рота;
• регулярне вживання надто гарячої або холодної їжі;
• гіповітамінози та інші дефіцитні стани;
• імунодефіцитні стани, ендокринна патологія та захворювання з порушенням імунної відповіді (алергія, аутоімунні захворювання);
• травми ротоглотки.

Найчастіше гостра форма фарингіту розвивається через 1–2 доби після контакту з імовірним джерелом зараження або впливу подразнювальних факторів.

Характерними симптомами гострого фарингіту є:

• висока температура тіла (до 38,0–40,0 °C);
• ознаки інтоксикації (млявість, слабкість, втрата апетиту);
• відчуття першіння в горлі;
• біль і дискомфорт у глотці;
• болісні відчуття під час ковтання (особливо при ковтанні слини);
• відчуття стороннього тіла в горлі;
• сухий кашель, який нерідко набуває характеру «гавкаючого», особливо вночі;
• сльозотеча;
• у дітей фарингіт може супроводжуватися висипом.

Варто зазначити складність у діагностиці фарингіту у дітей до 1 року. Захворюванню притаманні ті самі ознаки, що характерні для інших хвороб, які виникають у такому віці: поганий сон, дитина неспокійна та примхлива; погано їсть або зовсім відмовляється від їжі; також часто відзначається велика кількість слини (дитина рефлекторно рідше ковтає слину через болісні відчуття в горлі), нерідко спостерігається підвищення температури. У таких випадках максимально інформативним буде огляд слизової оболонки глотки лікарем.

Характерною ознакою перебігу хронічного фарингіту є періодичність — стадії загострення чергуються з періодами покращення.

У періоди загострення фарингіту клінічними проявами можуть бути всі вищеперелічені симптоми гострого фарингіту, а в періоди затихання процесу у пацієнта протягом тривалого часу можуть зберігатися відчуття першіння та сухості в горлі, відчуття печіння або свербежу в глотці/у ділянці мигдаликів, відчуття дискомфорту при вдиханні холодного або запиленого повітря, тютюнового диму тощо, відчуття стікання слизу по задній стінці глотки, відчуття неприємного присмаку/запаху в роті.

Основний метод, що використовується при діагностиці фарингіту, — це візуальний огляд або фарингоскопія. У низці випадків виникає необхідність додаткового обстеження у вигляді бактеріологічного дослідження для уточнення збудника, можливі також такі дослідження, як ендоскопічна фаринголарингоскопія або фаринголарингогастроскопія.

У диференційній діагностиці фарингіту необхідно враховувати схожість симптомів фарингіту з деякими іншими захворюваннями, такими як:

• синдроми та симптомокомплекси, характерні для нейроендокринних та аутоімунних захворювань;
• захворювання крові;
• запалення слинних залоз;
• захворювання блукаючого нерва.

При типовому перебігу банального гострого фарингіту лікування досить просте і знайоме практично кожному:

• щадний режим;
• рясне тепле (а не гаряче!) пиття;
• щадна дієта;
• місцеві антисептики у вигляді льодяників, спреїв, інгаляцій;
• за необхідності — застосування протизапальних і жарознижувальних препаратів;
• обмеження (виключення) подразнювальних факторів — куріння, вживання алкоголю тощо.

При бактеріальному фарингіті, особливо якщо підтверджена стрептококова природа запалення, — показане застосування системних антибіотиків і місцевих антисептиків та інших лікарських засобів, зазначених вище.

У лікуванні хронічного фарингіту ключове значення має причина виникнення захворювання:

• при алергічному процесі — насамперед дотримання гіпоалергенного режиму та дієти, також важливо використовувати в лікуванні антигістамінні препарати, десенсибілізуючі засоби;
• за необхідності — топічні кортикостероїди;
• при катаральному процесі — виключити подразнювальні фактори (куріння, карієс, патологія ШКТ), проводити курси протирецидивної терапії;
• при атрофічному процесі — найбільш ефективним є застосування зволожувальних і регенеруючих засобів, вітамінотерапія, курси фізіолікування;
• при гіпертрофічному та гранульозному фарингіті — також показані регулярні курси протизапального і протирецидивного лікування, фізіолікування, малоінвазивні процедури.

У більшості випадків гострий фарингіт минає протягом 5–7 днів, досить рідко переходить у хронічну форму або провокує грізні ускладнення. Однак пацієнтам із патологією імунної системи або імунодефіцитними станами варто уважніше ставитися навіть до таких простих захворювань, як фарингіт, адже недостатність імунної відповіді може мати несприятливі наслідки. Тому, якщо вищезазначені симптоми не минають понад 10–14 днів, застосування стандартних методів лікування було малоефективним — варто звернутися до лікаря і розібратися з проблемою, що виникла.

У разі хронічного перебігу фарингіту варто з’ясувати фактори, що сприяли виникненню патології слизової оболонки глотки, та, усунувши їх, покращити своє самопочуття і якість життя.