За тривалістю перебігу ларингіти можна поділити на:

• гострі — виникають як самостійне захворювання або симптом інфекційних процесів і тривають не більше 1–2 тижнів;
• хронічні — починаються поступово, тривають понад 2 тижні, іноді затягуючись на кілька місяців, симптоматика характеризується періодами загострення та ремісії;
• специфічні — ларингіти, спричинені особливими інфекціями (дифтерія, сифіліс, туберкульоз);
• неспецифічні — ларингіти, спричинені звичайними (так званими «банальними») бактеріальними або вірусними збудниками.

Ларингіт може бути спричинений фізичними факторами — перенапруженням зв’язок, криком, співом, запиленістю повітря, вдиханням їдких парів, переохолодженням — у такому разі він зазвичай виникає як самостійне захворювання.

Ларингіт може мати вірусне походження як наслідок грипу, кору, аденовірусної інфекції та інших ГРВІ, особливо в ранньому віці.

Може виникати мікробний ларингіт як один із проявів інших інфекційних захворювань (скарлатина, стафілококова інфекція).

Ларингіт із набряком гортані може бути наслідком алергії та гострих анафілактичних реакцій на лікарські препарати, вдихання або вживання в їжу алергену.

Можна виділити такі загальні симптоми ларингіту:

• порушення загального стану та самопочуття, підвищення температури й прояви інтоксикації;
• відзначаються першіння та дискомфорт у горлі, біль під час ковтання як їжі, так і слини;
• голос сильно сідає, аж до повного його зникнення (афонія);
• може виникати утруднення дихання через звуження голосової щілини внаслідок спазму, набряку та потовщення голосових складок.

Гострий ларингіт із крупом виникає переважно у дітей раннього віку та починається різко, з утрудненого дихання і каркаючого, гавкаючого сухого кашлю, задишки, посиніння обличчя та кінцівок, різкого занепокоєння дитини, невисокої температури. Такий стан потребує негайних лікувальних заходів і надання допомоги для запобігання набряку.

За ступенем тяжкості виділяють чотири ступені стенозу (звуження):

• перший ступінь — відзначається задишка лише при хвилюванні, фізичних навантаженнях або крику. Під час прослуховування легень виявляються подовження вдиху та поодинокі сухі хрипи на вдиху;
• другий ступінь — у пацієнта можна помітити задишку у спокої, можуть бути втягнення міжреберних проміжків на грудній клітці, сухий кашель каркаючого характеру з шумом і хрипами, синюшність навколо рота, порушення стану, збудження, тахікардія;
• третій ступінь — проявляється сильною задишкою на вдиху з участю допоміжних м’язів у диханні, відсутністю голосу, вираженою синюшністю, ниткоподібним пульсом і тахікардією, занепокоєння змінюється пригніченням і загальмованістю, поверхневим диханням, у легенях вислуховується багато хрипів різного характеру;
• четвертий ступінь — це крайній ступінь тяжкості стану — асфіксія, повне удушення через набряк і спазм голосової щілини. Потребує негайної реанімації, оскільки через гіпоксію дитина втрачає свідомість і відбувається порушення всіх життєво важливих функцій. Виникають судоми, різка блідість, зниження тиску, зникнення пульсу, можливий летальний наслідок.

Хронічний ларингіт переважно проявляється хрипкістю та осиплістю голосу, зміною його звучності, сухістю та першінням у горлі, кашлем або постійним покашлюванням. При загостренні проявляється клінічна картина гострого ларингіту.

Основа діагностики — наявність гавкаючого або каркаючого кашлю, виявлення утрудненого дихання та шуму під час дихання, хрипів, задишки й ціанозу (посиніння шкіри).

Детальне обстеження проводить педіатр або ЛОР-лікар, за потреби призначають загальний аналіз крові та дослідження газового складу крові.

ЛОР-лікар може провести непряму ларингоскопію за допомогою інструмента, який дає змогу оглянути стан гортані та голосових складок, виявити запалення, набряк або інші патологічні процеси. За потреби більш прицільної діагностики проводять відеоларингоскопію.

Необхідно відрізняти гострий ларингіт із крупом від дифтерії гортані, трахеїту та інших респіраторних проявів. Важливо також розрізняти інфекційний та алергічний набряк гортані, оскільки лікування при них відрізняється.

Одні й ті самі симптоми можуть бути ознаками різних захворювань, а хвороба може перебігати не за підручником. Не намагайтеся лікуватися самостійно — порадьтеся з лікарем.

Терапія гострої форми

Ларингіт, особливо у дітей раннього віку, потребує втручання та спостереження лікаря!

У лікуванні застосовують:

• антисептичні засоби місцевої дії;
• противірусні та антибактеріальні препарати;
• інгаляційну терапію із застосуванням протинабрякових препаратів;
• при тяжкому набряку гортані та симптомах крупу проводять терапію глюкокортикостероїдами;
• протизапальні та відхаркувальні препарати;
• гіпоалергенну дієту та рясне лужне пиття, спокій, прохолодне повітря.

Лікування при хронічному ларингіті

Основа лікування хронічного ларингіту — щадний голосовий режим під час загострень, застосування інгаляцій і протизапальної терапії, застосування аерозольних антибіотиків, обмеження або відмова від куріння, виключення з раціону подразнювальної їжі та напоїв.

У деяких випадках показані фізіопроцедури. При прогресуванні захворювання та формуванні вузликів на голосових складках показане хірургічне лікування.

У середньому гострий ларингіт триває 1–2 тижні та повністю виліковується за умови своєчасного й правильного лікування. У таких випадках прогноз щодо одужання сприятливий.

При хронічному ларингіті прогноз щодо повного одужання менш сприятливий, поступово під час загострень процес прогресує, що призводить до неминучої зміни голосу. При несвоєчасному лікуванні або відмові від нього голос може стати хрипким на постійній основі, у деяких випадках може розвинутися повна афонія (відсутність голосу).