Лімфаденіт — запальний процес у лімфатичних вузлах, який часто супроводжується нагноєнням. Проявляється він збільшенням одного або кількох лімфовузлів і може виникати одразу в кількох ділянках тіла. Його симптоми можуть бути різними — вони визначаються видом лімфаденіту. До загальних ознак належать місцеве підвищення температури, підвищення температури тіла, сильний біль, почервоніння (гіперемія) шкіри, набряк.

Як правило, лімфаденіт — це відповідна реакція на зниження імунітету внаслідок прогресування певного захворювання. Саме тому так важливо знайти та усунути причину виникнення небезпечного стану.

Усі причини, що призводять до виникнення лімфаденіту, можна умовно поділити на інфекційні та неінфекційні.

Інфекційні причини трапляються досить часто — інфекція зі своїх осередків поширюється лімфатичними та кровоносними судинами, спричиняючи запальний процес.

Найтиповішими «винуватцями» виникнення лімфаденіту є такі бактеріальні та вірусні інфекції, як:

• стрептокок;
• стафілокок;
• паразитарні та грибкові інфекції;
• туберкульоз, бореліоз, сифіліс та інші специфічні інфекції;
• ВІЛ та ін.

Серед поширених неінфекційних причин лімфаденіту можна виділити такі:

• онкологічні захворювання системи крові (лімфома);
• метастатичний (вторинний) рак, що поширився з інших ділянок тіла;
• запалення як відповідь на потрапляння стороннього тіла.

Існує кілька критеріїв класифікації лімфаденіту.

Залежно від тривалості та інтенсивності запального процесу виділяють:

• гострий лімфаденіт — характеризується раптовим початком і виникає внаслідок інфікування рани, розвитку гострого інфекційного захворювання або після хірургічного втручання;
• хронічний лімфаденіт — результат тривалого інфекційного процесу або прогресування онкологічного захворювання (іноді цей вид лімфаденіту є віддаленим наслідком хірургічної операції);
• рецидивуючий лімфаденіт — виникає внаслідок хронічної інфекції одного з органів.

За етіологією лімфаденіт буває:

• неспецифічним — причиною є грибкова та бактеріальна флора, яка зазвичай присутня на шкірі та слизових оболонках (якщо запалення має локальний характер, цей вид лімфаденіту добре піддається лікуванню);
• специфічним — у цьому разі лімфаденіт сигналізує про поширення за межі осередку таких небезпечних специфічних інфекцій, як чума, туберкульоз, токсоплазмоз, сифіліс, туляремія, бруцельоз.

Лімфаденіт залежно від характеру запального процесу буває:

• гнійним — супроводжується сильним болем, погіршенням самопочуття та ризиком розвитку сепсису за відсутності своєчасної допомоги;
• серозним — зазвичай виникає внаслідок вірусної інфекції, ракових метастазів або лімфоми, перебігає з невираженою симптоматикою і часто є стадією, що передує гнійному лімфаденіту.

Також види лімфаденіту виділяють за місцем локалізації захворювання:

• підщелепний лімфаденіт — не надто часте явище, спричинене різними захворюваннями ротової порожнини: тонзилітом, карієсом тощо;
• шийний тип лімфаденіту особливо поширений серед дітей і людей, які часто хворіють на застудні та інфекційні захворювання, такі як гнійна ангіна, тонзиліт, пневмонія, грип;
• пахвинний лімфаденіт — цьому стану завжди супроводжує первинне інфекційне захворювання, що характеризується наявністю запального процесу — як правило, у цьому випадку йдеться саме про венеричні захворювання, значно рідше причиною є інфікування рани в пахвинній ділянці на тлі зниженого імунітету;
• лімфаденіт у пахвових западинах — у ці зони лімфа надходить із шиї, обличчя, плечового пояса, грудної клітки, відповідно, разом із її током «винуватці» запального процесу можуть потрапляти з цих ділянок, уражених такими захворюваннями, як, наприклад, хронічне запалення мигдаликів або карієс;
• привушний лімфаденіт є наслідком запальних захворювань вушної раковини, внутрішнього вуха або прилеглих тканин, а також гнійних травм — наприклад, «невдалого» проколу вуха або навіть видавлювання вугрів.

Ознаки лімфаденіту значною мірою залежать від його виду та стадії. Так, наприклад, якщо симптоми гострого лімфаденіту неможливо не помітити, то так званий простий лімфаденіт загалом часто перебігає безболісно і до певного часу не викликає занепокоєння.

Як правило, лімфаденіт усе ж супроводжується набряком і болючістю шкіри навколо запалених лімфовузлів. Іноді навіть спостерігається її почервоніння. У деяких випадках збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія) помітне неозброєним оком без пальпації.

Якщо йдеться про гостру форму захворювання, особливо таку, що супроводжується нагноєнням, симптоми виникають різко й раптово: біль, ущільнення лімфовузлів і втрата ними рухливості, а також загальні прояви у вигляді нудоти, лихоманки, сильного головного болю. При цьому контури вузла стають нечіткими та втрачають обриси, він ніби зливається з навколишніми тканинами. Також відзначається рух гною всередині вузла. За відсутності своєчасного лікування висока ймовірність прориву абсцесу в глибину тканин.

При хронічному лімфаденіті спостерігається досить млявий перебіг захворювання: лімфовузли збільшені, але практично безболісні, вони ущільнені, проте досить рухливі при пальпації. У деяких випадках можливий набряк прилеглих тканин або кінцівок через застій лімфи внаслідок порушення функцій вузлів.

Окремі симптоми лімфаденіту свідчать про розвиток серйозних станів, потенційно небезпечних для життя. За їх наявності необхідно якомога швидше звернутися по кваліфіковану допомогу, іноді рахунок буквально іде на години та хвилини.

Йдеться про такі ознаки:

• підвищена температура тіла (вище 38,5 °C);
• утруднене або прискорене дихання;
• сильний біль, набряк, виражене почервоніння;
• прискорене серцебиття.

Насамперед фахівець огляне лімфовузли методом пальпації. У здорових людей вони досить м’які, легко зміщуються відносно сусідніх тканин, абсолютно безболісні та не збільшені — у пацієнтів із нормальною статурою лімфовузли взагалі важко промацати, інша річ — худорляві пацієнти, особливо діти та підлітки.

Далі залежно від результатів обстеження буде прийнято рішення щодо застосування інших діагностичних заходів, а саме:

• загальний аналіз крові;
• аналіз на ВІЛ;
• УЗД периферичних лімфовузлів та органів черевної порожнини (особливо селезінки та печінки);
• комп’ютерна томографія досліджуваної анатомічної ділянки (шия, грудна клітка тощо);
• огляд ЛОР-лікаря рекомендований при будь-яких змінах у лімфовузлах шиї, над- і підключичних зон;
• іноді виникає необхідність у проведенні біопсії вузла, тобто заборі його тканини для гістологічного дослідження;
• у разі підозри на контакт пацієнта з хворими на туберкульоз проводять шкірно-алергічні проби, мікроскопічні дослідження мокротиння та крові, рентген; усі ці маніпуляції проводять у разі виявлення специфічного лімфаденіту;
• лімфаденіт у пахвинній ділянці потребує виключення наявності пахвинної грижі, а також проведення низки досліджень для виключення венеричних захворювань.

У деяких випадках може виникнути необхідність у проведенні лікувально-діагностичної операції — розтині та дренуванні утвореної порожнини, а також огляді прилеглих органів і тканин на наявність гнійних ран та абсцесів.

У пацієнтів дитячого віку насамперед виключають набряк Квінке — алергічну реакцію, що загрожує життю, а також вроджені кісти й пухлини в ділянці шиї, які можуть бути дуже схожими на збільшені лімфовузли.

Оскільки лімфаденіт найчастіше є сигналом про певні порушення в організмі, його лікування супроводжується терапією захворювання органа або системи, що спричинило запалення лімфовузлів. Так, у разі підщелепного лімфаденіту необхідні санація ротової порожнини та лікування хронічного тонзиліту, а лікування шийного лімфаденіту неможливе без усунення гнійної ангіни або інших захворювань, що стали його причиною. Крім того, тактика дій медичних працівників залежить і від стадії розвитку лімфаденіту.

Так, якщо мають місце початкові стадії лімфаденіту, лікування є досить консервативним:

• створення умов спокою для ураженої ділянки;
• протизапальні препарати місцевої та системної дії;
• антибактеріальні та противірусні препарати (за наявності показань).

При підтвердженні туберкульозної інфекції лікування можливе лише в умовах стаціонару із застосуванням специфічної протитуберкульозної терапії.

У разі гнійного лімфаденіту необхідно якомога швидше провести розтин і дренування порожнини, що зазнала нагноєння. Після процедури пацієнту потрібні регулярна обробка рани та перев’язки.

Трапляється, що внаслідок біопсії підтверджується наявність пухлинного процесу — доброякісного або злоякісного. Лікування при цьому може включати променеву терапію та хіміотерапію.

У разі лімфаденіту, як і за наявності будь-яких інших захворювань, вкрай небезпечно займатися самолікуванням. Наприклад, коли виникає запалення лімфатичних вузлів на шиї, що супроводжується симптомами ГРВІ, багато хто намагається впоратися з проблемою, прикладаючи до уражених ділянок сухе тепло. Однак такий захід може бути вкрай небезпечним і спричинити серйозні ускладнення.

В окремих випадках лімфаденіт може минути й самостійно. Однак при перших ознаках захворювання значно правильніше буде перестрахуватися та одразу звернутися до лікаря.

Адже за відсутності своєчасної допомоги лімфаденіт може спричинити серйозні ускладнення, такі як:

• абсцес;
• сепсис;
• енцефаліт;
• остеомієліт;
• значне поширення інфекції або онкологічного захворювання;
• тромбофлебіт.

Існує невеликий перелік профілактичних заходів, здатних у багато разів знизити ризик виникнення лімфаденіту:

• запобігання мікротравмуванню шкіри;
• запобігання інфікуванню відкритих ран — достатньо вчасно обробити їх антисептиком;
• своєчасне та правильне лікування ангіни, синуситу й риніту (виключає виникнення підщелепного, привушного та шийного лімфаденіту);
• своєчасне усунення осередків інфекції (лікування карієсу, розтин фурункулів тощо);
• діагностика та лікування захворювань, що спричиняють специфічний лімфаденіт: туберкульоз, сифіліс, гонорея та ін.