Герпетична ангіна або ентеровірусний везикулярний фарингіт — це гострий інфекційно-запальний процес, спричинений кількома типами ентеровірусів (або вірусами групи Коксакі), який характеризується певним набором симптомів і характерними висипаннями.

У дорослих герпетична ангіна зустрічається рідше, ніж у дітей. При цьому в дитячому віці захворювання переноситься значно важче, особливо якщо пацієнту менше 3 років. Пік захворюваності припадає на літо та початок осені, особливо в період змін у дитячих колективах (у школах, садочках).

Герпетична ангіна є вірусним захворюванням, джерелом якого виступає хвора людина або носій. Збудниками є, як було сказано раніше, кілька серотипів ентеровірусів (всупереч поширеній думці, що герпетичну ангіну спричиняє вірус герпесу).

Основні шляхи поширення збудника герпетичної ангіни:

• повітряно-крапельний (переважаючий);
• фекально-оральний.

Таким чином, до організму здорової людини вірус може потрапити через шкіру або слину хворого, а також через спільні предмети побуту. Особливо слід остерігатися пацієнтів протягом першого тижня зараження — у цей період вони виділяють у повітря максимальну концентрацію збудника.

Герпетична ангіна розвивається при потраплянні до організму людини ентеровірусів групи Коксакі. Найчастіше виявляється підвид групи А, рідше — В. Захворювання є дуже заразним, оскільки відзначається висока сприйнятливість здорових людей до збудника. Крім того, захворювання може бути спричинене вірусами ECHO (це також група РНК-ентеровірусів), клінічні прояви захворювання схожі з клінічною картиною захворювання, спричиненого групою Коксакі. Реплікація збудника відбувається приблизно через 5 днів після інфікування.

Варто зазначити, що після перенесеного захворювання в організмі пацієнта формується стійкий специфічний імунітет, що допомагає надалі при контакті з новими штамами ентеровірусів не хворіти або ж переносити все це максимально швидко та без наслідків.

Особливістю герпетичної ангіни є характерні точкові висипання або везикули, які видно неозброєним оком у місці ураження. Везикули з’являються на слизовій оболонці глотки, м’якого піднебіння, піднебінних мигдаликів, а іноді навіть на слизовій оболонці язика.

Захворювання належить до системних інфекційно-запальних процесів, тому, крім місцевих симптомів, хворий також може скаржитися на зміну загального самопочуття, а саме:

• підвищення загальної температури до 39 градусів і вище;
• озноб, лихоманка;
• погіршення апетиту, у дітей аж до відмови від їжі;
• нудота, буває блювання;
• труднощі під час ковтання, виражений біль у роті;
• швидка втомлюваність і млявість.

Розвиток герпетичної ангіни відбувається в кілька етапів:

1. Збудник потрапляє на слизову оболонку носоглотки та, проникаючи в лімфотік, досягає регіонарних лімфатичних вузлів (найчастіше підщелепних і підборідних), де починається активне розмноження;
2. Із кровотоком мікроорганізми поширюються по всьому організму;
3. Протягом кількох днів у пацієнта відзначається різкий початок захворювання — підвищення температури до високих показників, одночасно з цим можуть турбувати порушення в роботі шлунково-кишкового тракту — переймоподібний біль, блювання, нудота, діарея. Також у перші кілька днів з’являються ділянки почервоніння на слизовій оболонці ротової частини глотки, м’якого піднебіння, слизовій оболонці ротової порожнини;
4. Через невеликий проміжок часу на тлі гіперемії з’являються невеликі вузлики діаметром кілька міліметрів, які з часом еволюціонують, наповнюються мутним серозним вмістом і перетворюються на везикули;
5. У більшості випадків через 4–5 днів температура різко знижується, але при цьому з’являється значний біль у роті, що посилюється під час ковтання та виникає при розкритті везикул і появі в роті виразок та ерозій;
6. Через 7–10 днів патологічні елементи зникають без специфічного лікування.

При герпангіні та наявності супутньої патології у пацієнта можуть розвинутися такі ускладнення:

• серозний менінгіт — після одужання не залишається жодних симптомів і ознак порушення функції ЦНС;
• можливе виникнення кардиту, аритмії та інших порушень у роботі серцево-судинної системи;
• рідше як ускладнення герпетичної ангіни зустрічається енцефаліт — також при адекватному та своєчасному лікуванні минає без суттєвих наслідків для пацієнта.

Герпетична ангіна вважається захворюванням, яке легко розпізнати, тому діагностика не становить труднощів. Її основу становить фізикальний огляд пацієнта, під час якого виявляються характерні висипання та їх типова локалізація.

Для підтвердження попереднього діагнозу може призначатися загальний аналіз крові, у якому виявляються зміни, характерні для вірусної інфекції. Лікар також може призначити дослідження мазка з носоглотки методом ПЛР та визначення антитіл до вірусів, рівень яких при герпетичній ангіні підвищується більш ніж у 4 рази.

За наявності додаткових симптомів з боку внутрішніх органів пацієнту потрібна консультація інших фахівців, наприклад, невролога, кардіолога, нефролога.

Ефективного етіотропного (тобто такого, що усуває причину захворювання) препарату для лікування всіх типів ентеровірусів на сьогодні немає, тому всі лікувальні заходи спрямовані на запобігання ускладненням і скорочення термінів одужання пацієнта:

• профілактика та усунення ризику розвитку вторинної бактеріальної інфекції (за наявності показань — системні антибіотики);
• зменшення запального процесу в ротовій порожнині (застосування місцевих антисептичних засобів);
• зменшення набряку слизової оболонки, больових відчуттів, усунення свербежу (використовуються антигістамінні препарати, НПЗП);
• прискорення регенерації слизової оболонки (застосовують місцеві засоби протизапальної та обволікаючої дії);
• профілактика зневоднення (рясне пиття, за необхідності проведення внутрішньовенної регідратації пацієнта).

У разі, якщо лікування пацієнту призначено амбулаторно і він лікується вдома, варто нагадати про певні рекомендації, що покращують процес одужання:

• НЕ застосовувати інгаляції, компреси, полоскання та будь-які інші маніпуляції, що сприяють посиленню кровообігу в осередку запального процесу та погіршують перебіг захворювання;
• НЕ варто намагатися самостійно розкривати везикули (пухирці) у ротовій порожнині, на слизовій оболонці глотки або м’якого піднебіння, оскільки це також може лише погіршити самопочуття пацієнта.